У кожного села – своя історія, своє коріння, свої люди. Але у кожного українського села сьогодні – спільна рана, спільний біль і спільна шана.
30 травня 2025 року у Пархомівці, Олексіївці та Рябоконевому відбулися зворушливі заходи з відкриття оновлених Алеї Героїв.
На алеях з’явилися нові портрети Героїв:
- у Пархомівці – Владислава Кішки,
- в Олексіївці – Сергія Демченка,
- у Рябоконевому – Юрія Борисенка.
Участь у пам’ятних заходах взяли Краснокутський селищний голова Ірина Карабут, старости округів, заступник начальника четвертого відділу Богодухівського РТЦК та СП майор Костянтин Саприкін, фахівець у справах ветеранів Юлія Колєснікова, голова ветеранської громадської організації «Народжені бути сильними» Ігор Протопопов, жителі сіл, діти, вчителі, побратими, рідні.
У своєму виступі селищний голова Ірина Карабут підкреслила:
«Ці Алеї – не просто місця. Це символи нашої пам’яті, символи нашої незламності. Це глибока шана і подяка тим, хто став між нами і темрявою. Ті, хто дивиться на нас з портретів, ніби мовчки кажуть: не забудьте. Бо якби не вони – нас би вже не було. Як стерли прикордоння Сумщини, Харківщини, як нищать Донбас і південь. Нас ненавидять тільки за те, що ми – українці. І ворог прийшов, щоб убивати. Тож ми не маємо права забути Героїв. Не маємо права зрадити їхню пам’ять. Кажуть, Герої не вмирають… Але вони вмирають – бо їх немає поряд з нами. Проте їхні душі – вічно з нами».
Майор Костянтин Саприкін назвав захід емоційно надважким:
«Це не просто пам’ять – це відповідальність. Завдяки цим хлопцям ми сьогодні маємо змогу працювати, виховувати дітей, будувати майбутнє. Їхній подвиг – це основа нашого сьогодення».
Ветеран війни, голова ГО «Народжені бути сильними» Ігор Протопопов подякував усім, хто знайшов час і силу прийти на захід, щоб ушанувати пам’ять загиблих земляків. Він наголосив, що ці хлопці житимуть у серцях і думках доти, доки ми будемо їх пам’ятати. Разом із тим звернув увагу на байдужість частини населення, яка, попри усі виклики сьогодення, не долучається до таких подій. Адже лише завдяки тим, хто сьогодні бореться, хто віддав життя чи зник безвісти, ми маємо змогу жити, працювати та розвивати свою громаду.
Брали за душу пісні. Лунали вірші. На очах людей мерехтіли сльози скорботи та вдячності. Сьогодні села нашої громади знову нагадали: пам’ять – це серце, що не мовчить. Це совість, яка не дозволяє забути.
