Усиновлення – це, свого роду, прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина.
Усиновленою, як правило, може бути – дитина. У виняткових випадках суд може постановити рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування. Дитина, покинута в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров’я або яку відмовилися забрати з них батьки, інші родичі, може бути усиновлена після досягнення нею двомісячного віку. Якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати та сестри, вони не можуть бути роз’єднані при їх усиновленні. За наявності обставин, що мають істотне значення, суд за згодою органу опіки та піклування може постановити рішення про усиновлення когось із них або усиновлення їх різними особами. У ст. 211 Кодексу встановлено перелік осіб, які можуть бути усиновлювачами, а в ст. 212 наводиться перелік осіб, які не можуть бути усиновлювачами.
Хто не може бути усиновлювачем:
⦁ обмежені у дієздатності;
⦁ визнані недієздатними;
⦁ позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;
⦁ були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної сім’ї або дитячого будинку сімейного типу) з їхньої вини;
⦁ перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;
⦁ зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;
⦁ не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);
⦁ страждають на хвороби, перелік яких затверджено Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 20.08.2008 р. № 479 «Про затвердження Переліку захворювань, за наявності яких особа не може бути усиновлювачем», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.10.2008 р. за № 1022/15713;
⦁ є іноземцями, які не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини;
⦁ були засуджені за злочини проти життя і здоров’я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 150-1, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324, 442 Кримінального кодексу України або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів СК не може бути усиновлювачем;
⦁ не можуть бути усиновлювачами особи однієї статі, а також інші особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини.
Зокрема, усиновлювачем може бути повнолітня дієздатна особа, яка старша за усиновлювану дитину не менше аніж на 15 років, а у випадку усиновлення повнолітньої особи — не менше 18-ти років. Звертаємо увагу на те, що, відповідно до ч. 1 ст. 208 Сімейного кодексу України, усиновленою може бути лише дитина. Однак, якщо дитину було покинуто в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров’я, або яку відмовилися забрати з них батьки, інші родичі, чи дитину було підкинуто або знайдено, то така дитина може бути усиновленою лише після досягнення нею двомісячного віку. Діти, які можуть бути усиновлені, спеціально реєструються та ставляться на первинний, регіональний та централізований облік.
Також треба зазначити, що відповідними органами здійснюється облік осіб, які бажають усиновити дитину. Громадяни України, які бажають усиновити дитину, звертаються з письмовою заявою до служби у справах неповнолітніх за місцем проживання, а ті, що проживають за межами України, — до Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини.
Законодавством у ст. 213 Кодексу вказано перелік осіб, які мають переважне право на усиновлення дитини, — громадянин України, в сім’ї якого виховується дитина, який є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яка усиновлюється, який є родичем дитини та людиною, яка усиновлює кількох дітей, котрі є братами та сестрами, а також подружися. Для усиновлення потрібна згода усиновлюваного, у формі, що відповідає її вікові. Однак усиновлення проводиться без згоди дитини, якщо вона, у зв’язку з віком або станом здоров’я, не усвідомлює факту усиновлення та якщо дитина проживає в сім’ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.
Усиновлення вважається здійсненим у день набуття чинності рішення суду про усиновлення.
Ст. 226 Кодексу встановлено, що дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі і від неї самої, факту усиновлення. Однак таємниця усиновлення не поширюється на випадки усиновлення дітей іноземцями.
Усиновлені діти втрачають особисті та майнові права і звільняються від обов’язків щодо своїх батьків та родичів, але прирівнюються в особистих та майнових правах до родичів усиновлювачів за походженням. Усиновлення може бути визнане недійсним або скасовано судом у таких випадках: якщо воно було проведено на підставі підроблених документів, без наміру дотримуватися відносин, встановлених для батьків та дітей, особою, котра не може бути усиновителем, а також, коли воно суперечить інтересам дитини, та в інших випадках, передбачених у ст. 238 Сімейного кодексу. Усиновлення припиняється з часу набуття рішенням суду про скасування його законної сили. З цієї миті відповідно поновлюються всі права та обов’язки між дитиною та її батьками, а також родичами за походженням.
Опіка та піклування — це система заходів, спрямованих на забезпечення особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх дітей, а також повнолітніх осіб, які за віком чи станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов’язки. Опіка та піклування встановлюється з метою виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав або з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей.
Опіка та піклування може також встановлюватися і над повнолітніми особами, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов’язки.
Хто може бути опікуном, піклувальником дитини?
Опікуном, піклувальником призначається переважно особа, яка перебуває у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов’язки опікуна чи піклувальника. Згідно статті 244 Сімейного кодексу України, опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа.
При призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини.
Якщо на опікунство претендує декілька осіб, то перевага надається:
⦁ родичам дитини (незалежно від місця проживання);
⦁ сім’ї, в якій дитина проживала на момент виникнення питання про встановлення опіки (піклування).
Не можуть бути призначені опікунами чи піклувальниками особи, які не досягли 18-річного віку, позбавлені батьківських прав, а також особи, інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці. До обов’язків опікунів чи піклувальників належать: виховання підопічних, турбота про їхнє здоров’я, фізичний, моральний та духовний розвиток, створення цим особам необхідних побутових умов, належного лікування та догляду, навчання, захист прав та інтересів підопічних.
Наголошуємо на тому, що опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, окрім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички.
У разі якщо Ви маєте додаткові питання по цій статті чи ваші права порушують, або Ви потребуєте допомоги в судах, і не маєте грошей на адвоката – звертайтеся до сектору «Краснокутське бюро правової допомоги» Богодухівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00, за адресою: смт. Краснокутськ, вул. Миру, 138. тел. (05756) 3-26-50.
2023-06-01