Олександр народився у селі Чернещина. Навчався у Краснокутській середній школі №1. До навчання ставився відповідально, зберігаючи спокій і уважність у всьому, що робив. У 1994 році закінчив Охтирський технікум механізації та електрифікації сільського господарства, здобувши спеціальність «Механізація сільського господарства». У 1997 році одружився з коханою Мариною. Подружжя виховувало трьох дітей: Максима, Владислава та донечку Катрусю.
Працював бригадиром тракторної бригади на Краснокутській дослідній станції садівництва, шахтарем у місті Антрацит, а також бригадиром будівельної бригади. Олександр активно брав участь у будівництві Краснокутського ліцею № 1 та меморіального комплексу у Дробицькому Яру поблизу Харкова.
Нагороджений орденами «За розбудову України» та «Будуємо країну».
У липні 2022 року, відчуваючи обов’язок перед Україною, Олександр добровільно пішов на фронт. Разом із рідним братом Валерієм він служив водієм автороти у Маріупольській 109-й окремій бригаді територіальної оборони. Згодом був переведений на посаду водія зенітного кулеметного відділення роти вогневої підтримки військової частини А7273. Воїн мужньо захищав країну на Донецькому напрямку, зокрема в районах Горлівки та Краматорська.
Нагороджений медаллю «Ветеран війни».
28 листопада 2024 року трапилася трагедія, яка обірвала життя Олександра.
У селі Олександро-Калинове Краматорського району Донецької області, під час відпочинку після важкого бою, перестало битися серце відважного захисника, люблячого чоловіка й турботливого батька.
Вдома його так і не дочекалися дружина Марина та троє дітей. Того ж дня помер і рідний брат Олександра Валерій. Разом воювали, в один день загинули.
Світла пам’ять Герою!