Олег народився 15 липня 1977 року в селі Оленівське, де пройшли його дитячі роки. Навчався у Мурафській загальноосвітній школі І–ІІ ступенів. Після закінчення школи працював на різних посадах на Мурафському цукровому заводі. Згодом переїхав до міста Харків, де продовжив трудову діяльність як майстер з ремонту автомобілів. До повномасштабного вторгнення активно співпрацював з військовими частинами у сфері обслуговування військової техніки.
Строкову військову службу проходив у зенітних ракетних військах у місті Маріуполь, де обіймав посаду командира зенітної установки. У липні 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення, Олег Васильович добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Проходив службу у різних підрозділах, де виконував обов’язки сержанта резерву, командира відділення та водія. Брав участь у бойових діях на найгарячіших напрямках фронту – Авдіївському, Торецькому та Покровському.
Його бойовий позивний – «Сідий».
За сумлінну службу, самопожертву та відданість справі оборони України удостоєний звання “Учасника бойових дій“, “Ветерана війни“.
6 липня 2024 року Олег Васильович помер під час виконання службових обов’язків у пункті тимчасової дислокації 1 стрілецької роти військової частини А7273, що знаходився в селі Красний Яр Покровського району Донецької області.
У Героя залишилися двоє синів – Артем і Ігор, невістки Каріна та Анастасія, а також маленька онука Аліса, якій на момент його смерті ще не виповнилося одного року.
Вічна шана та світла пам’ять Герою!