Лейкоз ВРХ – інфекційна, хронічна хвороба пухлинної природи, яка характеризується злоякісним розмноженням клітин кровотворних органів з порушенням їх дозрівання, що зумовлює дифузну інфільтрацію різних органів і тканин та утворення в них злоякісних пухлин.
Хвороба має три послідовні стадії розвитку: інкубаційну, коли тварина заражена збудником, але антитіла в неї ще не виявляють за допомогою відповідних методів досліджень; продромальну – з моменту виявлення позитивної на лейкоз серологічної реакції до появи перших клінічних ознак; клінічну – після виявлення гематологічних або клінічних ознак хвороби.
Збудником лейкозу ВРХ є онкогенний РНК – вірус з родини ретровірусів, який має близьку генетичну й антигенну спорідненість з вірусом Т-клітинного лейкозу людини типів 1 і 2 та Т-клітинного лейкозу мавп.
До вірусу лейкозу ВРХ сприйнятливі велика рогата худоба незалежно від породи, віку й продуктивності, а також вівці, кози, кролі, свині та менш сприйнятливі коні, коти, собаки, морські свинки, миші.
У інфікованих тварин особливо в клінічній стадії змінюються обмінні, біохімічні процеси і, як наслідок, відбуваються зміни якісних характеристик молока і м’яса та накопичення в них шкідливих для організму тварин і людей продуктів обміну, зокрема метаболітів триптофану, які мають канцерогенну дію.
Джерелом збудника є заражені вірусом лейкозу тварини на всіх стадіях інфекційного процесу. Вірус виділяється з організму заражених тварин з кров’ю, молоком, слиною, іншими секретами й екскретами, що містять лімфоцити, які є активними факторами його передачі.
Шляхи зараження тварин: парентеральний, ентеральний. Збудник лейкозу передається горизонтальним шляхом – при порушенні правил асептики та антисептики під час нумерації тварин, ветеринарних маніпуляціях, осіменінні спермою, яка містить клітини крові, контактним шляхом, доїнні інфікованих та здорових тварин одним доїльним апаратом тощо. Не виключена можливість перезараження тварин певними кровососними комахами та вертикальним шляхом (внутрішньоутробно).
У неблагополучному щодо лейкозу присадибному господарстві забороняється:
– використовувати молоко без попереднього знезараження для громадського харчування і згодовування тваринам, реалізовувати його переробним підприємствам та на ринках;
– молоко корів неблагополучних на лейкоз присадибних господарств громадян використовується лише після знезараження в межах цього господарства (пастеризація протягом 1 хвилини при температурі +80 градусів, після чого його можна використовувати для згодовування телятам або здавати на молокозавод для технологічної пастеризації і подальшої переробки за наявності на молокопереробному підприємстві окремої лінії для приймання такого молока);
– випасати хворих на лейкоз тварин разом із здоровими в загальних стадах;
– реалізовувати тварин з племінною та користувальною метою;
– проводити повторні дослідження хворих тварин, крім випадків, зазначених у пункті цієї Інструкції;
– використовувати бугаїв-плідників для парування корів і телиць;
– використовувати сперму інфікованих вірусом лейкозу бугаїв-плвдників. – запаси сперми, отримані від таких бугаїв за 6 місяців до встановлення діагнозу на лейкоз, підлягають знищенню;
– перегруповувати тварин без відома спеціалістів державних установ ветеринарної медицини;
– заготовляти кров і молозиво для виготовлення ветеринарних і медичних лікувально-профілактичних препаратів, проводити гемотерапію;
– вивозити велику рогату худобу з гематологічними та клінічними межі господарства для відтворення чи відгодівлі;
– використовувати нестерильні інструменти, прилади, апарати при проведенні лікувально-профілактичних, зоотехнічних і технологічних заходів;
– доїти одними доїльними апаратами корів, заражених та вільних від лейкозу;
– використовувати одне родильне приміщення для хворих на лейкоз та здорових корів;
– використовувати молозиво хворих на лейкоз корів для напування телят, отриманих від здорових корів;
– використовувати хворих на лейкоз телиць для відтворення стада.
Молоко від корів з клініко-гематологічними ознаками лейкозу забороняється використовувати з харчовою метою та згодовувати тваринам. Таке молоко знешкоджують додаванням до нього 5-процентного формальдегіду або іншої дезінфекційної речовини.
Обов’язково проводять дезінфекцію приміщень і обладнання, з якими контактували хворі тварини. Для дезінфекції застосовують 2% розчин їдкого натрію, 2% розчин хлорного вапна та хлорвмісних препаратів, 5% розчин кальцинованої соди, 2% розчин формаліну, інші дезінфекційні засоби, зареєстровані в Україні.
Інформуємо, що згідно пункту 2.5. Інструкції з профілактики та оздоровлення великої рогатої худоби від лейкозу, затвердженої наказом державного комітету ветеринарної медицини України від 21.12.2007 № 21, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 січня 2008 р. за № 12/14703, у разі виникнення суперечок щодо висновків лабораторної діагностики лейкозу ВРХ на вимогу власника тварини Інститут з лабораторної діагностики проводить арбітражне дослідження, але не пізніше ніж через 15 діб після першого взяття крові. Відбір проб крові в таких випадках проводиться комісійно за участю спеціалістів ветеринарної медицини. Результати арбітражних досліджень є остаточними.
Згідно пункту 4.5.5. Інструкції – Хворих тварин у всіх господарствах незалежно від форм власності та підпорядкування, як виняток, утримують і експлуатують в окремому приміщенні, стаді, фермі не довше двох років. Молодняк, отриманий від таких тварин, можна використовувати для ремонту стада за умови негативного двократного результату з інтервалом 30-45 діб, як указано в пункті 2.2 цієї Інструкції.
Власники тварин зобов’язані забезпечити проведення передбачених чинною Інструкцією організаційно-господарських, спеціальних і ветеринарно-санітарних заходів для запобігання захворюванню тварин на лейкоз, а також для ліквідації вогнища інфекції у разі його виникнення.