Четверта субота листопада – сумна дата трагічної історії України. В цей день ми вшановуємо пам’ять людей, що стали жертвами нелюдського тотального знищення голодом. 26 листопада – День пам’яті жертв голодоморів, що прокотилися країною трьома потужними хвилями, зокрема найстрашнішого – Голодомору 1932 – 1933 років.
Це страшна трагедія, яку довелось пережити українському народові. Вона була за межею людського розуміння. Голод на найродючіших землях планети був організований задля приборкання українського національного руху та упокорення українського селянства, яке хотіло жити у своїй державі так, як заповідали предки.
Протягом 1932-1933 років радянським керівництвом замовчувався стан справ в Україні. Інформація про голодуючих селян не розповсюджувалася, і відхилялася будь-яка допомога. Моторошно подумати, що в цивілізованому суспільстві могло буди таке дике явище, як голод, де люди вмирали родинами, вулицями, і цілими селами. Як влучно визначив Джеймс Мейс, видатний дослідник голодомору: «Сталін прагнув «вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, український дух, українську культуру і українську історію, знищити Україну як таку».
Багатостраждальна історія нашого народу, і ми не повинні забувати її чорних сторінок. Адже довгі роки про ті події говорили пошепки, а сьогодні, вчергове відстоюючи власну незалежну державу у війні з росією, настав час говорити про це вголос. Цього вимагають мільйони жертв. Усі, хто загинули голодною смертю, не можуть зникнути безслідно, пам’ять про них повинна жити в наших серцях.
У нас, українців є традиція: коли людина помирає, запалюють свічку, щоб душа летіла при світлі і знайшла свій прихисток у потойбіччі. У ті роки померлим ніхто не світив свічки. То ж в пам’ять про безневинно загублені душі по всій Україні запалюють свічки. Схилімо й ми голови в жалобі за українцями, які померли голодною смертю, у спільній молитві згадаймо всіх, кого забрав голодомор, запалімо свічу пам’яті у власних оселях. Нехай Господь прийме їх загублені душі до Царства Божого, а нас укріпить у вірі, надії, любові.
Бажаю всім миру, щоб на столі українців завжди був хліб і до хліба, щоб люди жили в достатку, щоб дитинство наших дітей і онуків було щасливим і ситим, а держава була могутньою, процвітаючою і з високим рівнем добробуту.
І хай оберігає нас Господь від будь-якого лиха.
Краснокутський селищний голова Ірина КАРАБУТ